Про козацтво
з
історії і сьогодення
Українське козацтво виникло в
тяжкі часи для нашого народу, часи, коли
Україна втратила державність, а її землі
захопили кілька держав, які ворогували
між собою.
Опинившись в
ситуації, що загрожувала самому існуванню українців як окремого
народу, жителі прикордонних
територій змушені були опановувати складну військову науку. Постійна боротьба
проти нападників виробила з хлібороба, ремісника, священника особливий тип
воїна. Такими воїнами були козаки. Слово “козак” прийшло зі сходу. У давніх
тюрків козаками називали молодих хлопців, що здійснювали обряд посвячення
в члени
племені. Згодом слово
“козак” набуло кількох значень, й означало здебільшого вільну
озброєну людину.
Вояки з
необхідності, козаки залишилися невтомними трудівниками. Вони активно освоювали
нові землі, прокладали шляхи, споруджували мости, закладали свої поселення - зимовники. На освоєних землях
козаки сіяли хліб, копали городи,
займалися різними ремеслами.
Але постійна
загроза нападу татарських орд змушували козаків будувати укріплення з
дерев – засіки – січі. Великого значення надавали козаки місцю
розташування Січі. Найчастіше це був річковий острів. Ворогам було важко знайти
січ у плавнях, а ще важче – доступитися до неї.
Січ являла собою фортецю з валом і ровом. Вал
зміцнювали частоколом із баштами з бійницями. Усередині фортеці був майдан із
православною церквою, як правило, Покровською. Навколо церкви стояли великі
білі будинки – курені, де жили січовики, оселі старшин, канцелярія. Трохи далі
– склади, арсенали, ремісничі майстерні, торгові лавки.
В Січі постійно
перебувала військова залога, а основна маса козаків жила у зимовниках.
Протягом ХVІ ст. Січ набула ознак адміністративно-політичного центру,
столиці запорозьких земель, заселених козаками.
Територія козацької держави називалася Землями
Війська Запорізького.
Вся повнота
влади в козацькій державі належала Січовій (Військовій) раді, на якій право
голосу мав кожен козак. Саме тому
козацьку державу називають республікою. Ради відбувалися 2-3 рази на рік: на Різдво, після Великодня, на свято
Покрови. На Раді обирали козацький уряд – кіш. Військове та адміністративне
керівництво Запорізької Січі називалося
козацькою військовою старшиною. До неї належали: кошовий отаман, військовий
суддя, військовий осавул, військовий писар, курінні отамани. На Січі разом з
титулом кошовий отаман вживалося поняття гетьман. Слово “гетьман” прийшло до
нас з польської, куди потрапило з
німецької, що означало головний.
Українське
козацтво мало свої символи -
відзнаки або клейноди ( від німецького
коштовності ). Серед них - корогва, бунчук, булава, печатка з гербом,
пірнач, литаври, значки, палиці. Майже всі козацькі клейноди зберігалися в
січовій Покровській церкві, у скарбниці й виносилися тільки за особливим
наказом кошового отамана.
Ми, сучасне
молоде покоління, не повинні забувати традиції наших предків,
їх звичаї та обряди. Вивчаючи історію українського козацтва, учні нашого НВК прагнуть бути такими ж працьовитими, любити
свою землю і захищати її, піклуватися про тих, хто потребує допомоги. Знайомитися
з козацькими звичаями, обрядами, навчатися народним ремеслам. Саме тому органом учнівського самоврядування стала
Гетьманська республіка, керує якою генеральна рада старшин, очолює
її гетьман НВК. Кожен клас
- окремий козацький загін, очолюваний отаманом працює
за обраним напрямком.
Напрямки роботи передбачають
вивчення історії козацтва, рідного краю,
народних традицій, обрядів, звичаїв, промислів.
Ми
вважаємо, що учні нашого НВК не забудуть
козацькі
традиції і стануть гідними громадянами нашої незалежної
держави.
Загін козачат «Соняшник»
працює за напрямком:
« Хата моя,
біла хата»
Мати –
берегиня роду свого. Проводимо зустрічі – бесіди зі своїми бабусями,
жінками-трудівницями, з метою дізнатися
про роль жінки у сім’ї; збираємо фольклорні матеріали про сімейні традиції,
звичаї, повір’я, свята та вивчаємо старовинні чудові обряди освячення хати; підготовка,
яка передувала традиційним українським обрядам; родини, христини.
Збираємо матеріали старовини, вивчаємо елементи українського побуту,
оздоблення української хати вишивкою.
